|
|
Сторінка батьків
Якими діти народжуються - ні від кого не залежить, але в наших силах зробити їх хорошими через правильне виховання. Плутарх
З ДІТЬМИ МИ ПОТРЕБУЄМО НЕВЕЛИЧКОЇ СКЛЯНКИ МУДРОСТИ, БОЧКИ РОЗУМУ І ОКЕАНУ ТЕРПІННЯ . св. Франциск Сальський Пам'ятка батькам Всі люди на Землі мають рівні права та свободи! Це закріплено Декларацією Прав Людини, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році. Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права. Права дитини закріплені Конвенцією Про Права Дитини, що проголошена Генеральною Асамблеєю ООН у 1989році. Кожна дитина має право: - на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку; - на захист здоров'я, та медично-санітарне обслуговування; - на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків, або опікунів; - на захист від жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини, видів поводження чи покарання; - на захист від сексуальних домагань; - на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення; - на вільне висловлювання поглядів з усіх питань, що стосуються життя; - на свободу думки, совісті, віросповідання; - на особисте життя, на недоторканість житла, таємницю коресподенції; Права дитини порушуються: - коли не забезпечена безпека її життя і здоров'я; - коли її потреби ігноруються; - коли по відношенню до дитини є випадки до насилля або приниження; - коли порушується недоторканість дитини; - коли дитину ізолюють; - коли дитину залякують; - коли вона не має права голосу при прийнятті важливого для неї рішення; - коли вона не може вільно висловлювати свої думки і почуття; - коли її використовують і нею маніпулюють; - коли її особисті речі не є недоторканими. ПАМЯТАЙТЕ! Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність. Виховуємо нове суспільство: Корінь проблеми - Радянське виховання Автор - Ольга Польова Тема політичних перипетій в Україні останнім часом нероздільно пов'язана з темою відродження нації та формування нового відповідального та європейського українського суспільства. Глобальні зміни вже почались, але своє позитивне завершення вони зможуть мати лише у випадку, якщо торкнуться кожної людини зокрема. Тому, будь-який рух вперед та зміну поведінкових моделей потрібно починати всередині наших з вами родин. Ми не можемо вирішити наслідків тієї чи іншої проблеми, якщо достеменно не знаємо її причин. Тож давайте сьогодні повернемось назад та поглянемо на не таку вже й давню історію радянського виховання, котра зможе пояснити, чому сьогодні ми маємо те, що маємо. Діти – це майбутнє. Майбутнє суспільство, яке впливає на всі процеси, котрі відбуваються в ньому та вимальовують нові картини світу й реальності. Те, що ми сьогодні маємо, є результатом поведінки та світосприйняття попередніх поколінь. Більшість з нас мешкає на пострадянському просторі, тож саме вплив радянської філософії та педагогіки багато в чому визначив наше сьогоденне існування. Коріння проблем потрібно шукати в минулому. Старше покоління (наші батьки й бабусі-дідусі) усе своє свідоме життя прожило в умовах комуністичної ідеології – індивідуальність та прагнення до самореалізації заганялись в дуже обмежені рамки та зводилися до, як максимум, перевиконання планів на роботі. Це було чи не найбільшою можливістю самовираження для тогочасної особистості. Держава не потребувала вільних та незалежних людей, а розглядала соціум, як невеличкі та взаємозамінні детальки однієї великої машини все того ж імперіалізму. Така модель перенеслась від загальнодержавного ставлення на процеси виховання дітей в окремих радянських сім'ях. Майже від народження дітей потрібно було віддавати до ясель в садочки, адже батькам необхідно було продовжувати працювати на розбудову світлого майбутнього. Тож психо-емоційний контакт батьків та дітей розривався в значній мірі практично одразу. Але держава мала на меті створити інші щільні емоційні зв'язки у підростаючого покоління – на зміну щирої любові до мами й тата приходила агресивно нав'язана любов до партії та дідуся Леніна. Батькам не потрібно було виховувати своїх дітей, адже партія робила це замість них – школа, технікуми, університети виконували не лише свою безпосередню освітню функцію, а чи не в більшому ступені займалися активним прорадянським вихованням: знищували індивідуальність, чуттєвість, привчали до тих цінностей, які насправді немають нічого спільного зі справжніми потребами людини (гармонія, духовність, самореалізація…). Давайте згадаємо хоча б найвідоміший приклад радянської пропаганди – Павлик Морозов. Сьогодні вже достеменно відомо, що ця нещасна дитина насправді не була перейнята ідеями комунізму та не зраджувала власних батьків заради торжества "правди". Більше того, стала невинною жертвою системи, котра вже встигла поглинути його нещасну матір – саме вона з легкої руки дружини Леніна Надії Крупської довгий час підтримувала міф про героїчний (але зараз розуміємо - підлий) вчинок свого сина. Тож радянські діти росли з усвідомленням хибних ідей, перевернутих цінностей та заміною понять. Сама ж постать Надії Крупської зробила чи не найбільший внесок у формування зламаної дитячої свідомості на теренах Радянського Союзу – започаткований нею піонерський рух від самого початку мав стати, так би мовити, угрупованням малолітніх "стукачів" та шпигунів. Чудовий винахід – адже діти чують, про що спілкуються батьки, друзі батьків, ровесники, та можуть інформувати своїх партійних наставників про підозрілі, антирадянські прояви. Діти не розбираються до кінця в ситуації. Діти не бачать відтінків – для них існує біле та чорне, а для радянських дітей існувало лише червоне й нечервоне – радянське і вороже. Держава фактично забирала в них дитинство, адже тиражувалися та культивувалися різні історії дитячого героїзму, глибокої комуністичної свідомості та вірності ідеям партії. Дитинство – це надзвичайно відповідальний час в житті людини. Саме від народження і до 10 років світогляд та характер нової особистості формується найбільше. Все, що дитина поглине в цей час, потім усе життя віддаватиме. Тому немає нічого дивного в тому, що сучасні події на пострадянському просторі розвиваються в такий дивний та незрозумілий для західного суспільства спосіб, адже керують ними ті люди, котрі сформувались особистісно саме в часи радянської пропаганди. Але не все так однозначно – одне те, що ми вже аналізуємо цю проблему та маємо бажання щось змінити, свідчить про існування вже інших громадян, вихованих у часи розпаду Радянського Союзу та вже у незалежній Україні. Про них ми поговоримо у наступній статті та знайдемо відповідь на головне питання – то як же нам все таки виховувати дітей, аби вже через кілька років отримати, як результат, нове, задоволене життям, суспільство.
Виховуємо нове суспільство: Перезавантаження матриці Автор - Ольга Польова В попередній статті "Корінь проблеми – радянське виховання" ми обернули свої погляди назад до першопричин тих суспільних процесів, котрі сьогодні сколихнули всю країну. Хоч ми і розуміємо, що справді, комуністичні ідеї вже далеко позаду, але їх вплив є незворотнім. Та на тлі цього все частіше можемо почути різноманітні "пророцтва", що попереду наше суспільство очікують позитивні зміни, адже в незалежній Україні вже підросло та продовжує зростати покоління нових людей – вільних від гену "марксизму-ленінізму", народжених у вільній країні та з іншим світоглядом. Але чи насправді все так однозначно? Можливо, не докладаючи зусиль всередині власних сімей, нам так і не вдасться досягнути справжньої незалежності від нав'язаних цінностей, чужих поглядів та згубної безвідповідальності за своє майбутнє, яке колись неодмінно стане сьогоденням? Спробуємо знайти відповіді на ці питання та обрати найбільш виграшну модель виховання підростаючого покоління в умовах сьогодення. Діти 90-х Процеси розпаду Радяського Союзу розпочалися ще задовго до вирішальної зустрічі керівників республік в Бєловєжській Пущі. З початком 80-х років свідомість людей почала змінюватись і в період "перебудови" незадоволення своїм життя в "Нерушимому" досягло свого апогею. Важливу роль зіграла доволі демократична постать Горбачова, а також те, що "аромати" звабливого західного життя почали надзвичайно активно просочуватися крізь залізну завісу. Кінець 80-х років знаменувався Чорнобильською трагедією, війною в Афганістані та тотальним дефіцитом й безгрошів'ям. Моральний дух людей неможливо було підняти навіть найсильнішим ідеологічним домкратом. Саме в цей час на світ народилися більшість нас з вами – ті, чиє дитинство припало на часи розрухи, страху та безкарності. Ті, кого сьогодні ми називаємо - діти 90-х, діти епохи занепаду. На початку 90-х років у повсякденне життя пост-радянських людей ввійшли такі культові речі, як Coca-Cola, McDonalds, ігрові приставки, "іномарки" та мультики студії Disney. Хоча, на фоні зниклих заощаджень на ощадкнижках, рекету та бандитських сутичок, виплат заробітньої платні горілкою, газовими лічильниками й іншими "еквівалентами" - радість від споживання західних символів свободи була дуже відносною. Діти 90-х – це надзвичайно складне явище з точки зору психології та соціології. Справа в тому, що батьки цих дітей в переважній більшості були "зазомбовані" радянською пропогандою і, опинившись покинутими на призволяще, намагались усі фізичні та моральні резерви пустити на пошуки хліба насущного і можливість дати дітям гідну освіту. Величезний відсоток зламався і скотився до вживання наркотиків чи алкоголю – це й не дивно, адже в умовах, коли звична реальність перестає існувати і на зміну їй приходить нова, цінності якої повністю протилежні – адаптуватися надзвичайно складно. Тому в процесі виживання батьки не мали ні моральних, ні фізичних сил справді виховувати своїх дітей. Цю функцію після турботливої партії перейняла на себе вулиця, повна небезпек. Саме в цей момент відбувся в чистому вигляді природній відбір. Слабші не доживали навіть до 30-ти років, сильніші та гнучкіші виживали й вишкрябувалися на верхівки соціальних позицій. Але з моральністю та духовністю були проблеми як в одних, так і в інших. Після розпаду Союзу на теренах новостворених країн активно почала діяти Церква у найрізноманітніших проявах – від ортодоксального до парадоксального у вигляді десятків сект, на кшталт Білого Братства. Велика частина суспільства продовжувала залишатись затятими атеїстам, але ще більша частина почала перетворюватись у релігійних фанатиків, не вміючи розділяти добро від зла та дозволяючи й далі маніпулювати своєю свідомістю – цей стан був для них звичним і комфортним. Виховання дітей 90-х супроводжувалось зламом свідомості, але розвинуло у цього покоління дуже важливу рису – здатність виживати самостійно без допомоги партії чи батьків. Ці люди були схожими на ту жабку, котра потрапила в глечик зі сметаною, але старанно била лапками і збила врешті-решт масло. Діти 90-х ще були заражені вірусом Радянського союзу, але вже отримали щеплення свободою – свободою вибору, слова, пересування. Це все стосується тих, кому було 10-16 років у цей період, але в цей же час народжувались нові люди – незалежні українці. Саме до них апелюють політики та політологи, коли говорять, що оця відсутність гену рабської покори та вічного страху перед системою зможе вивести Україну на новий щабель розвитку. Успішні моделі виховання На що сьогодні нам варто звернути максимальну увагу в процесі виховання власних дітей? Які інструменти допоможуть сплекати справді патріотичну, сильну та успішну націю українців? Над цими питаннями працюють тисячі дитячих та сімейних психологів, цією проблематикою цікавляться соціологи та політики. І лише в остані 6-7 років все більше родин починають знаходити правильні моделі виховання. Ми не можемо дати універсальний рецепт щастя, але пропонуємо ті інструменти, які зможуть принести відчутні результати: Виховуємо спершу себе – потім дітей. Підсвідомість дитини влаштована таким чином, що вона завжди "мавпує" поведінкові та світоглядні шаблони власних батьків. Слова мають значно менше значення, ніж дії. Тому, несправедливо вимагати від дитини дотримання здорового способу життя, якщо батьки самі його не дотримуються. Не ефективно говорити "не обманюй", якщо батьки навіть в звичайних побутових ситуаціях постійно це роблять і навіть не помічають цього. Якщо хочемо, щоби дитина поважала старших людей, жінок, любила читати, займалася спортом – ми лише власним прикладом можемо спонукати її до цього. Примусити неможливо – зацікавити потрібно! Атмосфера любові. На жаль, радянські часи знищили справжню атмосферу любові у більшості сімей. Прояви ніжності та турботи вважались непотрібними та навіть в дечому шкідливими. Потрібно терміново відмовлятись від ролі "біоробота" та відкривати серце справжнім натуральним емоціям. Якщо боляче – плакати не соромно, а потрібно. Якщо радісно – голосно сміятись та стрибати не соромно, а потрібно. Якщо є провина – щире розкаяння принесе за собою розуміння та підтримку, а не кару й знущання. Змалечку варто оточити дитину материнським та батьківським теплом, дотиками, намагатись проводити разом якомого більше часу – і не просто проводити в мовчазному співіснуванні на різних планетах, а наповнювати кожну хвилину дитинства яскравими емоціями, подіями, уявленнями. Духовне виховання. Сьогодні роль церкви у духовному вихованні нації важко переоцінити. Наразі мова не йде про якусь окрему релігію чи конфесію. Мова йде про пояснення дитині основ буття, внутрішніх зв'язків із Всесвітом, поняття безсмертя душі, правил людяності та толерантності. У порівнянні з іншими націями Європи та Азії, українці ще мають шанс вибудувати нове суспільство саме на фундаменті духовних цінностей, віри й милосердя. Право вибору. На жаль, радянські часи атрофували в людях той ген, котрий дозволяє брати на себе відповідальність за власне життя та вибирати як саме його прожити. Сьогодні ж діти інші – вони вже від малечку проявляють підвищену самостійність, стресостійкість та індивідуальність. Тож наше завдання не "занапастити генія" - потрібно прислухатись до своєї дитини з позиції спостерігача, а не диктатора. Навіть якщо ви все життя мріяли, що ваш син стане славетним боксером, а він з перших років життя з великим задоволенням танцює, а не розмахує кулаками, то доведеться змиритися і розвивати дитину в напрямку, органічному для неї. Те ж стосується освіти, роботи, місця проживання і т.д. Чим більше ми дозволяємо своїм дітям випробовувати власні сили – тим більше сприяємо формуванню сили характеру окремо взятого індивідума, а, як результат, майбутньої нації в цілому. Зв'язок поколінь. "Радянщина" культивувала колективізм, Європа загрузла у прагматичному індивідуалізмі. Україна не лише географічно розмежовує ці два світи, але й має притаманну особливу рису - "родинний індивідуалізм". Саме він рятував наших людей у найскрутніші часи. З давніх часів українці збагачували духовно та матеріально не лише особисто себе, але й увесь свій рід, тож благополуччя роду цінувалось більше, ніж окремо взятих людей. Життєва та народна мудрість, передана від діда до онука, створює міцний зв'язок минулого з майбутнім та є саме тим благодатним грунтом для зростання національної свідомості. Не даремно наш народ колись сказав премудрість: "Ми стаємо дорослими лише тоді, коли починаємо утримувати власних дітей та батьків".
Вудка замість рибки. Замість того, щоби забезпечувати своїх дітей різноманітними матеріальними благами аж до їх глибокої старості, потрібно наповнювати їх моральним багатством. А щодо матеріального – краще не дати гривню чи долар, а навчити заробляти та примножувати капітал. Фінансове виховання дуже важливо починати вже з малого віку, розпочинаючи з впровадження "кишенькової економіки". Сьогодні існує безліч літератури на дану тематику і вона справді доречна – адже вихідцям із суспільства тотальних обмежень дуже важко стриматись у сучасному світі постійних спокус. Якщо ми постійно даємо своїм дітям рибку, а вудкою так і не навчили вправлятись, то прийде час, коли нас не буде поруч і наші діти будуть голодні чекати на чергову "подачку" з призирством дивлячись на тих, хто вправно ловить рибу самостійно. Фінансова грамотність – це запорука успішного економічного зростання української нації.
Ми подали лише 6 порад, дотримання яких допоможе зробити процес виховання ефективним та цікавим. Звісно, цих правил є значно більше, але ми не мали на меті давати вам одразу всю рибу з озера – ми дали вам вудку, тож далі справа виключно за вами. Головне пам'ятати, що майбутнє створюється сьогодні, а кожний день більше ніколи не повернеться. Тому, не відкладаймо на завтра виховання щасливого, забезпеченого, успішного та духовного українського народу – розпочинаймо зміни вже сьогодні з самих себе та власних сімей! |
